Розширена історія дверей і вікон

Найдавніші вікна зі стійками можна знайти в гробницях Хань і гончарних будинках, а також існує велика кількість цегляних і дерев’яних будівель і розписів у династіях Тан, Сун, Ляо та Цзінь. Починаючи з династії Мін, його поступово замінили вікнами-підвіконнями у важливих будівлях, але він все ще використовується в народній архітектурі. У минулому Танг як і раніше використовував багатошарові вікна, які не можна було відкрити, тому функція та форма були обмежені. З часів династії Сун з’явилося все більше і більше вікон, що відкривалися та закривалися, і відбувся великий розвиток у типі та зовнішньому вигляді. У династії Сун використовувалася велика кількість ґратчастих вікон, а крім картатого — кулясті візерунки, старовинні грошові візерунки тощо, що покращувало умови освітлення та посилювало декоративність. Вікно-підвіконня династії Сун було застосовано до стіни підвіконня між двома сторонами дверей у передпокої, яка є еволюцією від ґратчастих дверей, тому форма подібна, але є лише ґратчасті очі, дошки з квітами на талії та немає води загороджувальні дошки. Вікно для збирання гілок вперше було помічено в будівлі гончарної майстерні Хань, розкопаній у Гуанчжоу. Опорне вікно на півночі династії Цін також використовувалося на стіні підвіконня, яку можна розділити на дві частини, верхня частина є вікном гілки, а нижня частина є вікном, і обидві рівні за площею. Через потребу в більшій вентиляції влітку площа опорних вікон приблизно вдвічі більша, ніж площа знімання вікон, і візерунки стекол також дуже багаті. У династіях Мін і Цін стиль дверей і вікон в основному успадкував практику династії Сун, а в середині династії Цін двері та вікна почали використовувати скло.

Сучасні будівельні двері та вікна в Китаї були розроблені в двадцятому столітті, а металеві двері та вікна, представлені сталевими дверима та вікнами, мають 90-річну історію в Китаї. Однак золотим віком розвитку дверей і вікон у сучасній китайській архітектурі є двадцять років 1981-2001. У 1911 році сталеві двері та вікна були представлені в Китаї, в основному вироби з Великобританії, Бельгії та Японії, і зосереджені в «орендованих місцях» прибережних портових міст, таких як Шанхай, Гуанчжоу, Тяньцзінь і Далянь. У 1925 році національна промисловість Китаю в Шанхаї почала виробляти сталеві двері та вікна в невеликих кількостях, і до заснування Нового Китаю було лише більше 20 ремісничих фабрик цехового типу. Після заснування Китайської Народної Республіки підприємства сталевих дверей і вікон у Шанхаї, Пекіні, Сіані та інших місцях побудували великі бази виробництва сталевих дверей і вікон, які широко використовувалися в промислових будівлях і деяких цивільних проектах. Наприкінці сімдесятих держава енергійно впроваджувала політику розподілу ресурсів «заміщення дерева сталлю», і в країні стався кульмінаційний момент просування сталевих дверей і вікон, сталевих будівельних риштувань і сталевої опалубки (які називаються «трьома сталевими замінниками для дерево»), що значно сприяло розвитку сталевих дверей і вікон. 80-ті роки були розквітом традиційних сталевих дверей і вікон, а частка ринку одного разу (1989) досягла 70%. Двері та вікна з алюмінієвого сплаву були введені в Китай у сімдесятих роках, але вони використовуються лише в іноземних посольствах у Китаї та в кількох проектах, пов’язаних із закордонними країнами. З поглибленим розвитком і ефективністю виправлення національного економічного управління серія алюмінієвих дверей і вікон також розвинулась з 4 різновидів і 8 серій на початку вісімдесятих років до більш ніж 40 різновидів і понад 200 серій, утворюючи відносно розвинену алюмінієві дверні та віконні системи виробів і встановлення статусу стовпових виробів.